Це питання нині хвилює невеличке коло істиних патріотів України, яким небайдужа подальша доля нашого вітчизняного гончака. Розмови точаться в основному про те, що за кардинальне вирішення цього питання треба взятися саме ентузіастам, адже більше нікому. Ані наша держава, ані дядько з Америки, ані Ізраїлю, ані Криму цього робити не стане. Та й бідний вуйко-гуцул чи бойко заробітчанин цим нині мало цікавиться.
Якщо подивитися на цю проблему прискіпливіше, то лише сліпий не побачить, що наші сусіди схоже знову щось вкрали у нас. Хитрі словаки взяли нашого собаку і зробили з нього "словацького гончака”, угорці – угорського, австрійці – австрійського, а зовсім недавно й поляки – польського. (Полякам говорили, що це – копов, австрійський гончак і таке інше, а вони за короткий час наклепали 450 собак і зробився він такий масовий серед польських мисливців, що в кінці-кінців міжнарожна федераціія "FCI” капітулювала і 2006 р. зареєструвала "польського” гончака окремою породою).Всі вони вивезли від нас цю породу, придумуючи якісь гарні легенди про її королівське походження, і поназивали як схотіли, ні словом не згадуючи в цій назві хочаб регіон, звідки вона походить – Карпати! А українці знову ж фактично залишились з нічим.
Правду кажуть наші собаківники, якщо взяти по три собаки з кожного виводка, всіх чотирьох вищеназваних "порід” і поставити перед будь-яким експертом – то він може й не відрізнить хто є ким. За великим рахунком, все це є єдина порода але з трішечки різними стандартами. В будь якій з цих "порід”, в одному виводку, будуть собаки, які пасують до різних стандартів, тому що різниці між породами стверені штучно.
Тому цілком справедиливим є вимога про те, щоб наш собака носив назву саме Український гірський гончак. І нема сенсу та й можливості претендувати на зміну назви будь якої з іноземних існуючих порід, але є сенс відродити нашу породу. А підгрунтя для цього є чимале, адже навіть не дак давно, у 1986 р. відомий вітчизняний кінолог Ю.Букатевич в книжці "Мисливське собаківництво” дає точний опис цієї невизаної породи і зазначає що станом на 1.01.1985 р. в Україні було 19 карпатських гончаків.
Загалом же ця порода існує дуже давно і успішно застосовується на ловах у гірських районах України. Кола, близькі до національної Федерації мисливського собаківництва України, вже кілька раз намагались зареєсрувати цю породу у міжнародній федерації але поки що безуспішно, але менше з тим, вона існує далеко не в одиничних екземплярах, в основному в Рахівському районі. Є й люди які займаються розведенням цих собак вже не перший рік. З погляду знавців карпатський гончак найкращий собака для полювання в горах бо він поєднує в собі найліпші якості лайки та гончака. Йому ніпочому глибокий сніг та гострі кам’янисті розсипи.
Зовні він нагадує звичайного гончака і відрізняється в основному лише ростом, мастю та заокругленими вухами. Масть переважно чорна, лише надбровні дуги, морда, нижня частина шиї і ноги руді або темно-жовті. Допускаються білі цятки на лобі, грудях, лапах та кінці хвоста. На нинішній день стандарт породи й у нас не затверджений.
Разом з тим вітчизняні експерти визначають навіть два типи карпатського гончака, що трохи різняться між собою за ростом та мастю. Так гончаки, що використовуються переважно в міжгір’ях, трохи крупніші, чорної в рум’янах масті (55-65 см в холці), а ті, що працюють високо вгорах, менші (48-55 см), рудої або чорно-рудої масті в жовтих рум’янах(підпалинах).
Все це говорить про те, що роботу по відродженню породи пора ставити на широку ногу. Любителі породи насамперед збираються створити клуб Карпатського гончака та хоча б переписати всіх особин, що нині живуть у наших Карпатах. ( Їх не є аж так багато, можливо близько сотні і слід визнати, що умови їх утримання часто дуже жахливі.) Нині енутзіасти цієї справи гуртуються на форумі мисливського інтернет-порталу "huntingukaine com”, при якому вже створена веб-сторінка присвячена цій породі "www.gonchak com.” На черзі узгодження питання готовності власників собак до планової роботи під наглядом фахівців, аби уникнути нинішнього дещо хаотичного схрещування. Звичайно не зайвим було б, якби серед можновладців або бізнесменів знайшовся спонсор цієї благородної справи, адже щоб зберегти породу необхідно підібрати людей, дати їм гідну зарплатню, сторити для них матеріальну базу. Треба погодитись з любителями карпатського гончака, що лише патріотизму ентузіастів буде замало і потрібні крупні грошові вливання, які, швише за все, ніколи не окупляться. Чи є така людина нині в Україні, партіот українського ловецтва, якйи готовий це зробити? Поки що не спостерігається. А шкода, бо навіть маленька Естонія з двома мільйонами мешканців має естонську гончу. Нас же більше 40 млн і…нічого.
